Вікторія Сюмар

… Пишу цей пост, а сльози ллються без зупину. В ньому не буде політкоректності, кажу відразу. І це ще одна сповідь. Родинна.
… 1980 рік, і моя неписьменна прабабця Гапка Галушко розказує мені не казки. А значно страшніші речі - про головну трагедію свого життя - Голодомор… Три квасолини в день і один огірок в день смерті - це те, чим вона вижила, і завдяки чому є я, моя мама, моя донька…
… Село Кам”яногірка, Вінницька область. В 1933 у прабабці Гапки була 5-річна дочка Маруся. І не було чоловіка. Він їх покинув, аби зробити кар”єру в Москві в армії.
Вони вдвох старанно - молода жінка і п”ятирічна дитина - щодня працювали на городі і потім ще більш старанно ховали викопані рослини: картоплю, буряки, гарбузи… Вночі, аби ніхто не бачив. Під підлогу в хаті. Бо корову вже вкрали, і курей…
Але і овочі вкрали. Всі. До останньої старанно викопаної дитячими ручками цибулини. ПраБабця лазила по деревам, і збирала яйця птахів. Копала корені рослин і шукала, обривала руки в лісі, гриб чи ягоду. Але врятувало лише те, що її дочку Марусю через тата офіцера взяли в садок. А в садку годували.
… П”ятирічній дитині давали малесенький шматок хліба та суп, в якому було 5 квасолинок на порцію. П”ятирічна дівчинка ховала дві квасолини як могла і щоденно несла мама. Але це було категорічно заборонено!
… Далі молода жінка Гапка і її донечка Маруся придумали хитрість - знизу, зі зворотнього боку, на платтячку прабабця пришила малесеньку кишеньку і 5-річна бабця Маруся ховала туди вже три квасолини. І так щовечора Прабабця Гапця мала бодай щось їсти, аби вижити.
… А далі в селі почалися справжні страхіття. Дітки, які поверталися з садочку, почали зникати… А потім двох з них знайшли в котлі, на печі в одній хаті, з якої йшов незвичний запах.. Двох, зварених, до кісточок. Діточок.
… Тоді Прабабця нагострила ніж і ходила зустрічати п”ятирічну Марусю, яка була і дочкою, і виживанням… Бо внизу під платтячком в неї були ті три квасолини.
… З тринадцяти прабабцевих братів і сестер живими лишилися лише четверо. Хтось наївся здохлої собачатини, хтось здохлої конятини, хтось просто не мав нічого, спух і вмер… Одного разу прабабця думала що помре, пішла в поле, і впала без пам”яті. Хтось йшов поруч і віддав їй половину огірка. Вона вижила. Все життя бідкалася, що не змогла віддячити.
1908-1992. Прожила моя прабабця Гапка. Все те страшне ХХ століття. Потім був голод 1946-47 років і моя вже 18-річна бабуся вночі ходила по полям, збирала залишки колосків. ЇЇ піймали. І мали садити за законом “про три колоски”. Але її батько - мій прадід - таки зробив кар”єру і загинув генералом в ІІ світовій. Тому як дочку Героя війни її пошкодували… І тому є моя мама, є я, сестра і я моя чудова зіронька Соня Таран…
… Ці історії - історії знищення мого народу найстрашнішою смертю - Голодом - в мені з молоком матеріі і з енергією найулюбленішої Прабабці Гапці, яка мене виховала. В її викладі не було нікого страшнішого від “совєтів”, які розстрілювали її братів в УПА, які влаштували два Голодомори і які зрадили в війні. Вона була певна в цьому, бо замість зброї в присланих для оборони ящиках в 1941 був посуд і вона була певна - Сталін не готувався до війни, вірив в домовленості з Гітлером.
В її версії німець-намісник в часи війни був на порядок людянішим, аніж ті “совєцькі”, які робили продрозверстки, грабували і вбивали.
Тоді в 80-х така версія історія здавалася “старчєским брєдом”. Але я не мала більшого авторитету в житті ніж прабабця Гапця. Тому вірила. А потім, на істфаці, побачила всі ті документи….
І зрозуміла: пропаганда може жити якийсь час, але правда стане відомою, через тих, хто її увібрав в себе з молоком мами і енергією свідків, або лише тому, що Бог заповідав нам не вбивати.
А мій народ вбивали. Давно. Переважно росіяни, які бачили мою Україну своєю аграрною колонією. І нічим від фашистів вони в цьому не відрізнялися. Нічим. І саме вони вбивають мій народ далі… Трактуйте це як хочете (розпалювання і тд), але смертям тисячів молодих хлопців та дівчат (еліти моєї нації ) зараз, в 21 столітті не може бути виправдання. Як не може бути виправдання вбивства Голодом мільйонів українців.
P.S. Знаю, ми поки що не такі сильні, щоб підняти трагедію Голодомору до рівня сприйняття трагедії Холокосту. Але для мене це речі одного порядку.
Але знаю і інше: ми стаємо сильнішими. Ми будуємо армію, і їхні муравйови-апостолови вже так просто не зайдуть сюди, покалвши пору сотень студентів. Дякую за це @Турчинов Олександр та багатьом іншим. Ми відроджуємо свою реальну історію і я щаслива що колись мала малий стосунок до призначення кращого керівника Інституту національної пам”яті Volodymyr Viatrovych Володі В”ятровича. Друже, ти робиш велику справу і велику історію (разом з Yaryna YasynevychЯрина Ясиневич)! Колеги телевізіиники - Александр Ткаченко Владимир Бородянский @Олександр Богуцький, Микола Княжицький та багато інших - я вам дякую за цей соціальний ролик. Він страшний і талановитий.
І нам потрібне про це кіно. Не одне. і Серіали. І я обіцяю, що ми таки отримаємо преференції, щоб його знімати. І вже за тиждень заборонимо книжки з держави агресора, які розказують нам видумані “кремлівські казочки” про природній голод…
P.P.S. І останнє. Для чого це пишу. Ми зможемо захистити себе від страшних трагедій в майбутньому, якщо разом, стиснувши зуби і кулаки, зараз будемо і далі ставати сильнішими - будувати армію (включно з артилерією і авіацією, хоч це дуже дорого), відчайдушно воювати на дипломатичних фронтах як Iryna Gerashchenko, творити свою історію і культуру, єдину помісну церкву (дякую Андрій Парубій та багатьом іншим), яка буде об”єднувати, а не розколювати українців за вказівками московських попів, будемо будувати свій інформпростір і знімати своє кіно. І робити свої розслідування, і самі долати свої проблеми.
.....Подивіться фільм “Жива”, це можна зробити в Блокбастері. Це кіно про нашу історію і воно має мати касові збори, аби таких фільмів було більше. Ну а пісня @Сашко Положинський про любов в цьому фільмі… Без коментарів. Просто подивіться. І давайте лишатися живими. І вірю, що в моїй країні жодній іншій жінці не доведеться пришивати ту кишеньку для трьох квасолин. Щоб вижити. Як це робила ось ця людина, яку я досі дуже сильно люблю за все… І поставте свічку. За них - мертвих, бо лише пам'яттю свого народу ми - Живі... Будьте Живими....

источник

Село Вікторівка, на Черкащині.

Житель зібрав усі жорна з дворів,в яких всі померли під час Голодомору